Інституційні структури для управління процесом інтернаціоналізації та розбудови програм мобільності (звіт)
Назва заходу: “Інституційні структури для управління процесом інтернаціоналізації та розбудови програм мобільності”. HERE навчальний візит до Берліну за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Термін проведення: 17-19 травня 2015 р.
Місце проведення: Технічний Університет Берліну (Берлін, Німеччина).
Учасники від України: Анна Новосад, начальник управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки України.
Програма та матеріали: http://supporthere.org/news/first-here-study-visit-organised-berlin
Звіт
Опис і ключова інформація:
Дводенний навчальний семінар став першим HERE візитом, організованим у Берліні. Захід було присвячено вивченню підходів до менеджменту процесами інтернаціоналізації вищої освіти, з фокусом на німецькі університети та їхній досвід.
Основний організатор навчального візиту – Технічний Університет Берліну, за підтримки Німецької Служби Академічних Обмінів (DAAD), Німецької Конференції Ректорів та Федерального Міністерства Освіти і Досліджень (BMBF).
Вибір країни для проведення семінару з такою темою був надзвичайно вдалим, адже Німеччина є одним з чотирьох світових лідерів за рівнем мобільності учасників освітнього та наукового процесів та за кількістю іноземних студентів. Уряд ФРН та федеральні землі мають на меті суттєво перевершити пан’європейську ціль, затверджену Bollogna Follow-Up конференцією, згідно з якою 20% студентів країн-учасниць Болонського процесу мають бути учасниками програм мобільності до 2020 року. Німеччина ставить собі за реалістичну мету – 50% випускників з міжнародним досвідом навчання або практики, коли один з трьох випускників матиме не менш як три місяці навчання закордоном або 15 кредитів ЄКТС відповідно. Окрім того, ціллю є збільшення кількості іноземних студентів до 350,000 до 2020 року.
Учасники заходу:
Близько 30 учасників з 17 країн-партнерів ЄС, включаючи країни Східного партнерства; представники EACEA.
Мета семінару:
Надати можливість експертам з національних команд ознайомитись та обговорити питання інституційних стратегій та відповідних структур підтримки інтернаціоналізації на прикладі університетів Берліну. Метою також було презентувати учасникам різні погляди на типології мобільності та підходи до управління нею.
Основні результати семінару:
Основний акцент протягом двох днів був на розбудові інтернаціоналізації та підвищенні академічної мобільності з точки зору університетів. Чотири берлінських університети презентували свої підходи та бачення до стратегій інтернаціоналізації та управлінських підходів.
Дводенне навчання було розділено за п’ятьма модулями, котрі представляли погляди на одне й те ж питання з ракурсів різного масштабу – від факультету до федерального уряду:
Модуль А: інституційні стратегії інтернаціоналізації у вищій освіті в Берліні;
Модуль B: мобільність в Технічному Університеті Берліну;
Модуль C: управління мобільністю з точки зору університетських факультетів та інститутів;
Модуль D: роль міжнародних партнерств та глобальних мереж у підвищенні рівня інтернаціоналізації та мобільності;
Модуль E: підхід до політики інтернаціоналізації та мобільності на федеральному рівні.
Представники Технічного Університету Берліну, Вільного Університету, Університету ім. Гумбольдта, а також Берлінського Університету Мистецтв презентували свої досить різні бачення та підходи до вироблення політики інтернаціоналізації своїх інституцій. Загалом усі презентації продемонстрували, що в університетів є чіткі:
• розуміння широкого визначення поняття “інтернаціоналізація” (мобільність викладачів, студентів та адміністративного персоналу, подвійні дипломи, спільні дослідницькі програми, програми обміну, міжкультурний обмін, послуги перекладу, мовні курси, програми гостинності (welcoming programs))
• розуміння пріоритетів та завдань;
• розуміння складових процесу інтернаціоналізації, а також критеріїв та інструментів для її оцінки;
• позиція керівництва університету щодо важливості інтернаціоналізації;
• візійні документи/стратегії з визначеними цілями та завданнями.
Не дивлячись на те, що конкретні напрямки розвитку різняться між університетами з різними профілями, усі поділяють засадничі принципи, такі як:
• інтернаціоналізація – це базовий інструмент для підвищення рівня якості освіти в університеті;
• важливість створення умов, коли всі учасники освітнього процесу користуються перевагами інтернаціоналізації;
• важливість створення та розвитку середовища відкритості та різноманітності;
• важливість інституційної складової всередині університету для управління міжнародною діяльністю.
Усі чотири університети зазначили, що для досягнення визначених ними цілей на практичному рівні необхідно мати ефективні структурні підрозділи всередині університету (міжнародний відділ/відділ розвитку та статегії тощо), а також поза ним (відділення в інших частинах світу/маркетингові представництва), та чітко фокусуватись на пріоритетних напрямках, так званих strategic partnerships (наочно представлені у презентаціях ТУ Берліну та Вільного Університету ).
Новим (як для українського контексту) було ознайомлення з практикою off-shore кампусів, котра підтримується федеральним урядом та реалізується німецькими університетами спільно з іноземними партнерами, у контексті розвитку глобального партнерства (кампус ТУ Берліну в Ель Гуна (Єгипет), Турецько-Німецький Університет у Стамбулі). Так, ТУ Берліну спільно з Університетом Тонджі (КНР) мають спільний німецько-китайський колледж (CDHK). Рівень співпраці дозволяє університетам спільно залучати фінансування від третіх сторін, синхронізувати навчальні програми, а також процедури та підходи до екзаменів. Дане стратегічне партнерство розглядається Технічним Університетом Берліну як платформа для ширшої співпраці не лише між університетами, але й між німецькими та китайськими академією та індустріє, та урядами двох країн.
Візит до Міністерства Освіти і Досліджень (BMBF) дав можливість ознайомитись з федеральним баченням процесу і необхідності інтернаціоналізації вищої освіти як явища. У першу чергу представниками міністерства було підкреслено, що на рівні найвищого керівництва ФРН є розуміння та консенсус того, що освіта та дослідження є пріорітетами країни. Не вживаються вирази на кшталт “brain drain”/”brain gain”, натомість говориться про “brain circulation”. Мобільність у вищій освіті зокрема розглядається як інструмент для міжнародного позиціонування Німеччини, де кожен учасник мобільності (чи то німецький, чи то іноземний студент) є дипломатом Німеччини. Загалом є концептуальне розуміння політичної важливості явища інтернаціоналізації вищої освіти та науки, що виходить за межі лише прибутків, які країна отримує від освітніх послуг.
Федеральное Міністерства Освіти і Досліджень спільно з федеральними землями розробили у 2013 році стратегічний документ з інтернаціоналізації вищої освіти і науки, котрий говорить про інтернаціоналізацію як про засадничий елемент для розвитку німецьких вищих навчальних закладів та двигун реформи вищої освіти. Стратегією визначено 9 сфер, які спрятимуть розвитку інтернаціоналізації:
• Стратегічна інтернаціоналізація окремих ВНЗ (диференційований підхід до кожного університету з використанням таких інструментів як, наприклад, аудит Німецькою Конференцією Ректорів “Інтернаціоналізація Університетів”);
• Покращення нормативно-правового підґрунтя (визнання кваліфікацій, акредитація та ліцензування, міграційне законодавство, створення умов для спільних програм тощо);
• Створення культури гостинності (соціальна інтеграція іноземних студентів та науковців). Наявність у стратегії посилання на прийнятий у 2009 році Німецькою Конференцію Ректорів “Національний кодекс поведінки німецьких університетів щодо іноземних студентів”;
• Створення міжнародного кампусу в Німеччині (курси англійською та іншими мовами, іноземні викладачі, промоція міжкультурного розуміння, використання ресурсу іноземних студентів як носіїв іншої культури, яку потрібно вивчати і розуміти);
• Підвищеня рівня мобільності студентів, зокрема шляхом введення у навчальний курс обов’язкового “вікна мобільності”. Окрім того, відзначено важливість покращення координації та стандартизації збору даних щодо міжнародної мобільності німецьких студентів);
• Підвищення рівня привабливості Німеччини як місця для навчання (зокрема покращення якості та доступу до інформації про освітні можливості);
• Залучення найкращих (молодих) представників академії з-за кордону;
• Розширення міжнародної дослідницької співпраці (зокрема через інструменти в рамках програми Горизонт 2020);
• Розбудова транснаціональних навчальних програм (зокрема створення білатеральних ВНЗ).
Суттєву роль у розбудові інтернаціоналізації вищої освіти відіграє Німецька Конференції Ректорів. Так, у 2010 році, за фінансової підтримки уряду, було проведено аудит “Інтернаціоналізація Університетів”, який був добровільним та базувався на peer-review процесі. В університетах, котрі забажали взяти участь, перевірялись такі складові як інституційне забезпечення інтернаціоналізації, навчальні програми, дослідницька діяльність та трансфер технологій.
Презентації у Федеральному Міністерстві окреслили також дві важливі характеристики підходу до питання інтернаціоналізації вищої освіти на федеральному рівні:
• Делегування повноважень щодо координації мобільності та промотування освітньої системи. Міністерство напряму не займається адмініструванням можливостей у рамках різних типів мобільності. Дана функція повністю делегована Німецькій Службі Академічних Обмінів, котра за своєю суттю є асоціацією університетів – медіатором між учасниками освітнього процесу, ВНЗ та владними структурами. Схожим чином Міністерство делегує функцію розвитку іміджевої складової німецької освіти. GATE-Germany – найбільший та найдосвідченіший провайдер послуг міжнародного маркетингу вищої освіти. За підтримки Федерального Міністерства, GATE – це спільний консорціум DAAD та Німецької Конференції Ректорів, котрий об’єднує 150 німецьких університетів, де сумарно навчається 85% усіх іноземних студентів у Німеччині. GATE консультує університети щодо їхнього позиціонування на міжнародній арені, щодо розробки планів дій з реалізації диференційованих маркетингових стратегій (особливо з застосуваннях нових медіа), займається рекрутингом, організацією візитів на міжнародні освітні виставки та інші освітні заходи, просуває іміджеву кампанію німецької освіти і науки “Study in Germany – Land of Ideas”. Цими послугами університети-члени консорціуму можуть користуватися шляхом сплати членського внеску.
• Федеральний уряд постійно підтримує розвиток міжнародного співробітництва університетів, наукових інституцій, студентів та науковців не лише прямим фінансуванням, але й шляхом створення майданчиків для нетворкінгу, підтримки контактів та створення професійних та alumni мереж. Тобто Міністерство Освіти і Досліджень виступає ефективним медіатором та фасилітатором. Таким прикладом може бути German Academic International Network (GAIN) – потужна networking-платформа, де зареєстровано близько 4,000 німецьких науковців, котрі проводять свою наукову дільяність поза Німеччиною.
Висновки і пропозиції/рекомендації для України:
Вочевидь порівнювати можливості та сучасний стан Німеччини та України в частині інтернаціоналізації вищої освіти і науки досить складно. У першу чергу, з огляду на фінансовування. До слова, бюджет Міністерства освіти і досліджень ФРН на 2015 рік складає 15,3 мільярдів євро. Проте ФРН демонструє структурований та практичний підхід до управління процесом інтернаціоналізації, багато елементів якого варто перейняти Україні:
1. Проведення широкої інформаційної роботи з університетами щодо того, чим саме є інтернаціоналізація у широкому сенсі та чому вона має ключову роль у процесі забезпечення якості освіти. Створення умов доступу до кращих європейських практик для тих університетів, котрі дійсно бажають розвивати власну інтернаціоналізацію. Разом з тим – заохочення ВНЗ до розробки власних стратегій інтернаціоналізації та розвитку шляхом врахування цього як параметру під час визначення обсягів державного фінансування.
2. Ініціювання спільного напрацювання між Міністерством освіти і науки та ВНЗ стратегічного документу щодо інтернаціоналізації вищої освіти, котрий би був консенсусним та реалістичним.
3. Перегляд усієї нормативно-правової бази, що тим чи іншим чином впливає на реалізацію університетами можливості розвивати міжнародну співпрацю та посилювати власну інтернаціональну складову.
4. Удосконалення механізму моніторингу та звітності провадження міжнародної діяльності ВНЗ (міжнародні освітні та дослідницькі проекти), котрий давав би можливість отримувати аналітичну інформацію.
5. Аудит інституційної спроможності (у першу чергу, МОН та підпорядкованих інституцій) щодо управління та координації процесом інтернаціоналізації вищої освіти. Напрацювання підходу до створення українського відповідника DAAD, котрий би відповідав як за incoming, так і за outgoing мобільність (станом на сьогодні, підпорядкований МОН “Український центр міжнародної освіти” де факто займається лише іноземними студентами).
6. Реформування системи набору іноземних студентів; необхідність прийняття українського відповідника “Національного кодексу поведінки університетів щодо іноземних студентів”